****
Чому доводиться кохати тебе навпомацки?
Чому лічити не дні, а десятки їх, мусиш позначками?
Тихий голос, жіночий: "Тобі лиш залишається мріяти",
І ти каменем ринеш.
Бо нічого не можеш з цим вдіяти.
А безглузді думки, що породжені силою тісняви,
Вже, здається, покрились тонким шаром плісняви.
Час.нуль-нуль. Засинаєш. З надією знову побачитись.
Я образилась, знаєш. Не зумів уві сні, бодай, трапитись..
Що ж..
Нам любити доводиться подумки.
Хоч і ревнощі часом не проти пограти у хованки.
Як нестерпно ділити з тобою ці напрямки!
Як нестерпно кохати тебе навпомацки!